ГО "Карпати" / NGO Karpaty

     Готуватися до такого далекого виїзду ми почали як тільки дізналися про можливих суперників Карпат. Тримаючи кулаки за Сент-Патрікс у матчі проти Шахтаря з Караганди, ми вже подумки планували свої дії.
     Наступного ж дня після перемоги ірландців починаємо телефонувати в посольство, збирати необхідні документи, фотографуватися на візи прямо вдома чи на роботі – і в понеділок ввечері рушаємо в ірландське консульство у Києві. На щастя, проблем не виникло, документи були прийняті на розгляд і наша надія міцнішає.
   Рівно за тиждень паспорти з візами у нас і ми з нетерпінням очікуємо нових пригод. Виліт був запланований на ранок середи. Летимо всі разом: команда, журналісти і два десятки фанатів. Після 4 годин очікування на літак, двох годин польоту до Праги, годинної дозаправки там і ще двох годин польоту – ми нарешті на ірландській землі. Швидко пройшли паспортний контроль ( кожен отримав гарненький зелений штамп у паспорт) i ми рушаємо на двоповерховому автобусі в місто.
     Дублін хоч і найбільше місто Ірландії (третина всього населення країни живе саме тут) , але надзвичайно затишне і не надто гамірне. Гамір до ночі не стихає хіба що в пабах, а вони тут на кожному куті. Тільки скинувши свої торби в хостелі – відразу вирушаємо в центр – часу, щоб усе побачити у нас не так багато.
     Добряче нагулявшись, близько першої ночі ми зашли д о пабу на пінту Гіннеса. Середа, ніч, але в пабі ніде яблуку впасти! Та що там, у деякі навіть не можливо протиснутися, люди спілкуються , пють пиво просто на вулиці перед входом,а з кожних дверей лунає жива музика – музиканти грають хіти Beatles і The Dubliners.
     Нарешті, отримавши по пінті Гіннеса (правду кажуть, найкраще пиво у світі), ми вирішили, що програму мінімум на перший день можна вважати виконаною, і стали поволі повертатися до свого готелю.
   Встали з самого ранку, поснідали і знову кудись блукати містом (стільки ж всього цікавого!). Наприклад завод Гіннеса і Винокурня Джеймсона пропонують чудові екскурсійні тури з дегустацією, ( був би в нас хоч ще один день – ми б залюбки їх відвідали). Але ми хотіли побачити ще хоч шматочок справжньої Ірландії – зелені луги, скелі і море. Тому вирушили на потязі трохи за місто – на узбережжя Хоут. Як і колись, коли Хоут був ще не передмістям мегаполісу, а простим селищем рибалок, так і тепер тут багацько риболовецьких корабликів, маленьких крамничок з морепродуктами просто на пристані і зграї галасливих чайок.
     Ми ідемо далі, щоб роздивитися цю всю красу з висоти. Скелі неймовірно гарні, але і дуже круті, то му щоб спуститися до моря нам треба було трохи постаратися (але хто б не постарався заради Ірландського моря?).
     Нарешті достатньо втомлені, зате задоволені ми стали повертатися до міста. Спраглі і голодні ми раптом натрапили.. звісно що на паб. Наче сам Святий Патрік звелів тут його збувати, щоб подавати Гіннес і курячі крильця спраглим мандрівникам.
     Ну і нарешті те, заради чого ми сюди власне і приїхали. Футбол. Все свідчить, що це не найпопулярніший спорт в країні, регбі тут на першому місці і з великим відривом. Невеличкий Tallaght Stadium, який вміщує менше 6 тисяч глядачів не був заповнений навіть на половину. Зате дуже багато було українців, які приїхали з різних куточків Британських островів, щоб підтримати львівські Карпати. Карпати заслужено перемогли і прийшли всією командою подякувати за підтримку і навіть подарували футболки наймолодшим вболівальникам.
     Після матчу ми разом з чотирма друзями, фанатами «Ліверпуля», які також приїхали в Ірландію на матч Карпат, вирушили в центр на кілька келихів пива. Трамвай зі стадіону був набитий фанами Сент-Патріка, які не зважаючи на поразку, веселилися, стрибали і співали пісень. Звісно, що у таких випадках весь трамвай їде без квитків.
   За кілька годин довелося прощатися, нас завтра чекав літак в Київ, а хлопці поверталися на паромі в Ліверпуль.
   Весь ранок в аеропорту в повітрі кружляло лише одне питання : «Хто буде наступним суперником Карпат в Європі?». Дізнаємося склад корзини для жеребкування, приймаємо ставки в літаку, і поки літак дозаправляють в Празі,попри заборону всі вмикають телефони і врешті хтось кричить……. ПАОК! Відразу буквально всі полинули думками в сонячну Грецію на море, пляж і звісно футбол.
   Літак доставив на до Києва, команда поїхала відпочивати в готель, фани роз’їхалися хто куди, а особисто я поїхав до друга на прізвисько Криця – він палкий фанат «Карпат», хоч сам не зі Львова, а з Бердичева. Сподіваюся, що ми разом і поїдемо до Києва на наступний матч проти Динамо.

Андрій Марковець